Суми – місто на північному сході України, адміністративний центр Сумської області. Колись його називали «містом троянд» – у радянські часи перший секретар міського комітету партії Михайло Лушпа замовив у Прибалтиці саджанці сортових троянд, які привезли спеціальним авіарейсом і висадили на клумбах міста. З тих пір багато чого в місті змінилося, але незмінним залишилося бажання городян змінювати його на краще.
В останні роки міська влада докладає чимало зусиль задля вирішення комунальних проблем. Про те, як це відбувається та які складнощі виникають на шляху реалізації задумів ми розмовляємо з міським головою міста Суми Геннадієм Мінаєвим.
Компанія «Комунальні системи України» (Київ) нещодавно оголосила про свій намір укласти в модернізацію Сумського водоканалу 60 млн. грн. Наскільки проект реальний? Як він реалізовуватиметься?
– Абсолютно не реальний. Депутати не проголосують. У нас же «страусина» політика, причому на всіх рівнях. Скрізь один одного підозрюють та звинувачують, унаслідок – повна бездіяльність. Після презентації компанії «Комунальні системи України» до мене звернулися ще дві компанії, які заявили про наміри презентувати свої інвестиційні програми. Тож незабаром познайомимося з їхніми пропозиціями. Отже, немає сенсу говорити тільки про компанію «Комунальні системи України».
Дорожня карта, як я собі її уявляю, досить тривала: потрібно ще виділити об’єкти в цілісний майновий комплекс, провести його оцінку. І все це повинно завершитися конкурсом, як того вимагає законодавство. Він не може відбутися з одним учасником.
Але враховуючи критичну фінансову ситуацію – борги за спожиту електроенергію складають уже більше 12 млн. грн., а щомісячний збиток підприємства становіть 1,8 млн. грн. (це ще плюс 22 млн. грн. за 2012 рік), рішення треба приймати швидко. Як варіант можливо на першому етапі укласти з інвестором договір спільної діяльності. Хоча тут є певні ризики – як для інвестора, так і для водоканалу та міської ради. Але ж треба щось робити і негайно! Це моя відповідальність перед мешканцями міста Суми за якісне, цілодобове водопостачання та водовідведення, і я буду це робити!
А ті компанії, які зацікавилися водоканалом, знають про його стан?
– Звісно. Вони вже отримали документи. Компанія «Комунальні системи України», яка проводила у нас свій експрес-аудит, запросила додатково тільки п’ять чи шість документів. Перед цим приїжджали представники п’яти компаній, які були приємно здивовані тим, що їм для розуміння ситуації та аналізу відразу ж видають усю документацію, включаючи статутні і бухгалтерські документи, штатний розклад підприємства, звіт про фінансову діяльність, усю технічну документацію та інші важливі папери. Як то кажуть: приїжджайте – будемо раді. От тільки такі презентації ми вже не будемо проводити на водоканалі, колектив якого виступає проти зміни форми управління. Проведемо в приміщенні міськвиконкому за участю менеджерської групи підприємства.
Тим більше, що ми це вже проходили на Сумській ТЕЦ, коли після зміни низки орендарів (ЗАТ ПТМ, ТОВ «СумиТЕКо», ТОВ «Сумигаззбут») наші попередники в 2005 році «привели» компанію «ТехНова». Були і мітинги, й опір колективу – багато чого іншого та брудного. Зараз же зарплати співробітників ТОВ «Сумитеплоенерго» (засновник ТОВ «ТехНова») набагато вищі, ніж у співробітників КП «Міськводоканал», хоча, по суті, що на теплотрасах, що на водогонах вони виконують ту саму роботу.
Що потрібно насамперед зробити на водоканалі?
– Єдиний вихід – подальша модернізація насосного обладнання, що дозволить значно зменшити споживання електроенергії. Це те джерело, яке скорочує витрати і за умови незмінного тарифу дає гарантії повернення інвестицій. Сьогодні в собівартості послуги у нас «сидить» 39,9% витрат на електроенергію. Я розписав дорожню карту, роздав депутатам у профільні комісії (планово-бюджетну, з питань ЖКГ) для обговорення та прийняття рішення. Хотілося б вірити…
Не приведи Боже, але якщо щось трапиться на водоканалі, й води в місті не буде кілька днів, то всі відразу переймуться гостротою проблеми замість того, щоб запроваджувати превентивні заходи, планово йти до наміченої мети: якісної води, цілодобової безперебійної роботи водопостачального комплексу, роботи без потрясінь. Сьогодні у нас з головним інженером міськводоканалу всенощні: через відлигу просідають і рухаються ґрунти – відповідно провисають, деформуються або рвуться трубопроводи. Щоб спокійно спали ті, хто прийде після нас, потрібно приймати рішення сьогодні. Стратегічне рішення, планове.
До речі, я також тільки з часом змінив свою позицію щодо ТОВ «Сумитеплоенерго». Спочатку мені здавалося, що ТЕЦ повинна бути виключно в комунальному управлінні. Зрештою переконався: ефективний орендар цілком справляється. Покажіть мені місто, де теплотраси замінюються кілометрами? За шість років – 48,2 млн. грн. прямих інвестицій в модернізацію ТЕЦ, а саме головне, в тепломережі – більше 6,1 км. нових теплотрас в двохтрубному виконанні і 12,2 км. капітально відремонтованих! Це не враховуючи планових капітальних ремонтів обладнання за рахунок амортизаційних відрахувань та інших оборотних коштів – всього на суму 63,5 млн. грн.
Вважаю, що водоканал також має піти шляхом оренди чи концесії. Хотілося б, щоб на це підприємство зайшов справжній господар, чесний, не аферист. У нас водоканал невеликий, близько 6 млн. грн. надходжень на місяць. Це не той об’єкт, на якому можна «вимити» мільйони та стати олігархом.
У місцевої влади є свій план з оздоровлення підприємства?
– Певною мірою. Є план з технічної модернізації. Підрахунки й по водогонах, і по колекторах, і по насосних станціях, і по каналізаційних.
Усе зафіксовано в документах. Більше того, в проектах ураховано: теплові насоси на очисних спорудах, центральний колектор.
Суми – єдине місто в Україні, де водовідведення проходить двічі через річку. Просто в радянські часи не захотіли розривати центр міста. Ще одна особливість – у нас тільки один центральний колектор, як хребет у людини. Резерву немає. Дві гілки лежать поруч, і це велика проблема. З водогонами ситуація більш-менш стабільна, а з колекторами – з кожним роком збільшується кількість неприємностей.
У 2006-2007 роках ми комплексно вирішили проблему водопостачання Курського мікрорайону (28% жителів міста), впровадили систему гідравлічного регулювання тиску в мережах. Якщо немає розбору – немає і підйому. На інших водозаборах у нас постійний підйом. Отже, Тополянський водозабір один з найбільш економічних, інші потрібно робити так само.
Чи є кошторис комплексного проекту модернізації водоканалу?
– Безумовно. Ми склали кошторис проекту в 2010 році. Необхідно 386 млн. грн. Після його реалізації Сумський водоканал вийшов би на передові позиції.
До того ж у 2007 році в Міністерстві ЖКГ ми презентували декілька проектів для Сум. Проект по водоканалу був розрахований на 10 років. Програма передбачала співфінансування з державного та місцевого бюджетів: протягом перших п’яті років місто повинно було вкласти 60 млн. грн., держава – до 150 млн. грн. Потім ми представили цю ж програму міжнародним донорам для отримання кредиту в 10 млн. євро від ЄБРР. Під 4% річних. І, що важливо, під гарантії держави. Відбір ми пройшли, але, на жаль, через півроку капіталісти згорнули свою діяльність в Україні. Отже, проект так і не був реалізований. До речі, попереднім сумським депутатам цей проект не сподобався. Карма.
Це міська проблема чи загальноукраїнська? Чи можна взагалі дати лад комуналці?
– Житлово-комунальне господарство України, по суті, за 20 років особливо не змінилося, навіть стало гірше. Розмови про реформу галузі – як у Ільфа і Петрова у фейлетоні «Денний готель» 1933 року: «Час починати боротьбу за підмітання вулиць. Боротьба ведеться. Вулиці не підмітаються». Насправді реальних кроків з боку Верховної Ради та Уряду немає. У першу чергу необхідно прийняти Житловий Кодекс. Ми до цих пір живемо за Житловим Кодексом, прийнятим за часів СРСР. Ще кілька років законотворчої бездіяльності – і, не дай Боже, почнуть падати «хрущовки». Але ми живемо від виборів до виборів, хочемо подобатися людям, замість того, щоб проводити реформи. Ми не хочемо йти шляхом Польщі або Латвії.
У сучасній українській державі немає плану практично в жодному з напрямів ЖКГ. Більш-менш стабілізована ситуація з електрикою та газом. Начебто вже розібралися з теплом. Але й тут «шарахання». Ініціатива переводу ТЕЦ на вугілля – глухий кут. При нинішній ціні російського газу – це, безумовно, вигідно. Але якщо врахувати Кіотський протокол, то що ж буде в 2018 році? За кожну тонну спаленого вугілля ми платитимемо так званий «екологічний податок». Треба ж думати ще й про те, яким чином цей крок «відгукнеться» у світовому масштабі. Вугіллям можна тільки підтоплювати, але не переходити на нього. Солома, дрова на котельнях і міні-котельнях – це правильно, але в глобальному розумінні повернення до вугілля на ТЕЦ малоефективне. Збір за забруднення перевищить економію. Або необхідно встановлювати фільтри для ТЕЦ, а це також десятки і сотні мільйонів доларів.
Людей завжди більше хвилюють проблеми з обслуговуванням житла?
– Мене також. Житло – найбільш болюче питання. Тільки в центральній частині Сум за кілька останніх років змінилося три ЖЕКи, але, по суті, для людей нічого не змінилося. І не зміниться. Біда в тому, що ми як суспільство вийшли з соціалістичної системи, стоїмо на ганку вже неіснуючого будинку (СРСР уже немає) і постійно стукаємо назад у зачинені двері. Ми за 20 років не прищепили людям первинних ознак власності, і вони не вважають себе господарями своїх будинків. Хоча на генетичному рівні це мало б зберегтися.
Для мене як споживача неважливо, хто обслуговує будинок, важливіше як.
– Ось у цьому й питання. Ви не споживач. Ви господар. І ви повинні сказати, що я – господар цього будинку, і я буду вирішувати, як він буде обслуговуватися. Ось тут і прірва! Сьогодні 97% сумських квартир приватизовані, у кожної з них є власник. Але проблеми будинків і контроль за обслуговуванням, як і раніше, головний біль місцевої влади! Чому?!
У Ризі в 1994 році ухвалили закон про те, що 1 січня 1999 року всі будинки будуть приватними. При цьому багато будинків не зробили кондомініуми і залишились у начебто комунальній власності, але влада визначила керуючих цими будинками. Наступні 5 років Рига була в броунівському русі – люди вирішували, як будуть жити в нових умовах. Комусь довелося виїхати з квартир у центрі, але кожен реально оцінював свої можливості щодо подальшого утримання будинків. Є неприємний момент розшарування суспільства. Ми від цього все одно нікуди не подінемося.
В Україні зараз відбулося розшарування суспільства на бідних та олігархів, а має відбутися на більшу кількість категорій. Кожен повинен жити за доходами і самостійно оплачувати комунальні послуги. Держава пільгами та субсидіями має допомагати виключно соціально незахищеним людям. Іншого шляху немає. Не потрібно популізму.
Якщо все залежить тільки від власника, то навіщо тоді в місті в 2011 р. з’явилося КП «Сумижитло», на обслуговування якого віддали 85% житлового фонду. І все це під гаслом механізму контролю?
– У 2002 році, коли комунальні ЖЕКи збанкрутили і їх штучно змінили на приватні, у Сумах відбулася комунальна революція. Я не називаю це реформою. Революція була зроблена на користь певних осіб, які стали власниками нових структур з обслуговування житла. По суті, місто поділили на вотчини, виключивши процес конкуренції. У більшості випадків це призвело до тривіального «дерибану» платежів жителів.
КП «Сумижитло» – також не панацея. Це підприємство перехідного періоду, покликане зберегти житловий фонд до передачі його в ОСББ. Зберегти шляхом обліку платежів по кожному будинку окремо, цільового їх використання, шляхом оплати робіт підрядним організаціям за фактом їх виконання, що дає гарантію виконання робіт. Можна сказати, що це житловий ресурсний центр для кожного комунального будинку. І фінансовий, і майновий.
Цікаво, що прискорив процес створення підприємства начальник обласного управління Держгірпромнагляду Ігор ПАНТЕЛЄЄВ. Як з’ясувалося в ході «ліфтової кризи» (у лютому 2011 року в Сумах відключили понад 300 підйомників, які відслужили 25 річний термін), кожен комунальний будинок, кожен ліфт у ньому повинен мати господаря – балансоутримувача. А у нас же після банкрутства комунальних ВРЖЕУ житловий фонд «висів у повітрі», номінально обліковувався на балансі управління ЖКГ міськвиконкому. Отже, виконавчим комітетом у квітні 2011 року в екстреному порядку було прийнято рішення про створення комунального підприємства, але вже у форматі керуючої компанії. Це вже потім, на конкурсі, заявивши найменший тариф, «Сумижитло» виграло п’ять лотів. Проте, усі відомчі й кооперативні будинки жодним чином не «заганяються» під його «дах».
До слова, про кооперативи. У Сумах у мешканців житлово-будівельних кооперативів повністю вбито почуття власності. Вони купували квартири за власні кошти, але їх обслуговували ті ж ЖЕКи, брали з них ту ж квартирну плату. Усі потихеньку забули, що це їхня власність. У Харкові ситуація інша. Там створені районні Асоціації ЖБК, і люди там, навіть у радянські часи, вважалися господарями, і самі вирішували всі питання своїх будинків.
У Сумах зараз усе це буде боляче відновлюватися. І почнеться все з тих же ліфтів. Вони, безперечно, власність кооперативу, але має бути визначений відповідальний за їх експлуатацію. І це питання членам житлово-будівельних кооперативів доведеться розв’язувати вже найближчим часом. Це і є правильна постановка проблеми. Болісна, але правильна.
У чому проблема?
– У квітні-травні Держгірпромнагляд зупинить чергову порцію ліфтів, що вичерпали 25-річний термін. У мене нав’язливе питання, на яке мені ніхто не може дати відповідь. Чому їх повинна ремонтувати виключно місцева влада? Чому не держава, яка свого часу дозволила «криво» приватизувати житло: квартири приватизовані, усе інше в будинку зависло в повітрі? Чому не разом – міська рада, держава та мешканці будинку, які є власниками помешкань? Адже фінансувати ремонт ліфтів у кооперативних будинках я не повинен і не можу – заборонено Бюджетним Кодексом. А вони теж зупиняться. У чому відмінність між мешканцями? Де соціальна справедливість?
Люди мають позбавитися ілюзій. Треба, щоб з високих трибун їм нарешті сказали, що їх чекає в майбутньому. Я впевнений, що у держави немає і ніколи не буде коштів на капітальний ремонт приватної власності приватних людей. Будинки, що сьогодні нібито перебувають у комунальній формі власності, насправді такими не є. Це приватна власність приватних людей. Законодавчо має бути прописано, що власники житлових і нежитлових приміщень у житлових будинках повинні однаково брати участь у витратах з утримання будинку, працювати на будинок, прибудинкову територію та фасад. І це також має бути відображено в Житловому Кодексі.
Поки цього немає і найближчим часом, схоже, не буде, то що ж робити?
– З нашого боку – ремонтувати… А мешканцям починати замислюватися та об’єднуватися спочатку в будинкові комітети, потім – у товариства співвласників. Їх представники вже нікому не дозволять жодних «махмадер».
А щодо технології обслуговування є думки?
– Є деякі, навіть уже апробовані. Щоб поліпшити обслуговування – необхідно концептуально, знову ж таки на законодавчому рівні, теплопостачальну організацію зробити відповідальною за якість послуг від ТЕЦ до батареї в квартирі. Законом це не прописано, сьогодні так можна зробити тільки директивно, на договірних умовах. Так само водоканал повинен обслуговувати споживача «до крана». Таким чином, у надавачів послуг з’явиться зацікавленість у кінцевому результаті.
Певний час тому Суми звучали як несприятливий регіон щодо вивозу ТПВ. Що зараз?
– Зі сміттям усе в порядку. Боротьба ведеться (сміється). Вулиці та контейнерні майданчики підмітають, сміття вивозять суворо за графіком. Я цю тему на колінах пропахав уздовж та впоперек, і в буквальному, і в переносному сенсі. Комунальний полігон для захоронення сміття розвивається. У минулому році ми стали учасниками Національного проекту «Чисте місто» з будівництва сміттєпереробного заводу. Зараз розробляємо проектну документацію, потім конкурс серед інвесторів. Перспектива є. Але… є і питання.
У чому міській владі потрібна допомога?
– Звісно, у фінансуванні. Цього року попросили голову Сумської облдержадміністрації Юрія Чмиря посприяти у виділенні з державного бюджету 26 млн. грн. на ремонт ліфтів. У міському бюджеті на це передбачено 9 млн. грн., проте цього недостатньо. Якщо не відремонтуємо, як мінімум 200 ліфтів у цьому році можуть зупинитися на тривалий час.
Ще місту дуже потрібні 35 млн. грн. на перший внесок для придбання в лізинг 50 тролейбусів. Сенс запровадження нової транспортної схеми відразу став би явним. Усе інше ми зробимо самі за кошти місцевого бюджету.
Чи можна побудувати комунальний рай в окремо взятому місті?
– Повторюся, ще 5-7 років бездіяльності на законодавчому рівні і почнуть, борони Боже, руйнуватися багатоповерхові будинки. Потрібні принципові зміни: законодавчі, фінансові, ментальні. Треба приймати новий Житловий Кодекс, піднімати тарифи. Якщо газ реально коштує 500 доларів, усі мають платити цю ціну за винятком малозабезпечених. Якщо реальна зарплата повинна бути тисячу доларів – вона повинна бути такою, і обов’язково закладатися як складова тарифу.
У сфері ЖКГ найчастіше перетинаються повноваження держави та місцевої влади. У місцевого самоврядування повинні бути важелі впливу на ситуацію. Ми можемо самі встановлювати тарифи. Нещодавно Прем’єр-міністр України Микола Азаров дорікнув мені в тому, що ти, мовляв, встановлюєш тарифи, не піклуючись про те, як держава буде платити субсидії. Я розумію, що ситуація непроста… Трохи цифр. У минулому році на території міста Суми зібрано 1,5 млрд. грн. різних податків і зборів. Міський бюджет – 750 млн. грн. Половина. У всьому світі на місцях залишається 2/3 або ж 3/4 податків. У той же час у Суми з держбюджету прийшло 60 млн. грн. субвенції на погашення житлово-комунальних субсидій для малозабезпечених городян. Якби у мене був бюджет 1 млрд. грн. (2/3 податків), то я б нічого не просив, і ці 60 млн. грн. субсидій міг би заплатити з міського бюджету. Ось у чому корінь проблеми! У 2007 році бюджет Сум становив 400 млн. грн. – 100 млн. грн. розподілялися на програми розвитку та місцеву комуналку, а 300 млн. грн. йшли транзитом на соціалку і захищені статті. У 2011 році бюджет майже 800 млн. грн., а на розвиток усього 50 млн. грн. Про що можна говорити?
Територіям необхідна фінансова самостійність, інакше вони не зацікавлені ефективно працювати. Формули Мінфіну єдині для всієї Україні, але хтось збирає податків більше, хтось менше. Чому території, де працюють ефективніше, в результаті, з цього нічого не мають?
Не виключено, що виникне й різниця в соціальних стандартах між різними регіонами. Нічого страшного: Нижня Саксонія живе краще від Пруссії і навіть від Берліна, а Каліфорнія багатша за Айову.